26 квітня День пам'яті Чорнобильської трагедії

Казка для малят ввечері, це саме те. Чому зараз про Святого Миколая? - запитаєте Ви. А все тому, що Святий Миколай впродовж року збирає інформацію про слухняних і чемних діток, щоб коли прийде Його свято, Він мав у своєму записничку імена тих діток, кому дістануться чарівні, довгоочікувані і омріяні подарунки. Тому, дорогі дітки, намагайтеся вести себе так, щоб вгодити Святому, щоб Він не забув саме про вас.

Отже, до вашої уваги дуже гарна казка від нашої чарівної землячки, заболотівчанки Іванни Байди-Слободян!

Святий Миколай

На правому березі Дністра одиноко стоїть маленька хатинка. І ніхто, окрім однієї жінки, не знає, що в одну з ночей тут трапляються справжні дива. В ніч на 19 грудня найбільша зірка раптом починає більшати, яскраво мінитися різними кольорами і опускається на поріг хатини. Дивним чином вона раптово перетворюється на великий мішок. Цей мішок є чарівним, у ньому повно іграшок, і скільки б не забирати з нього цяцьок, їх ніколи не меншає. При цьому на верху завжди опиняється та іграшка, про яку мріє дитина. Але це ще не все. Коли місяць починає прокладати на воді першу тремтливу доріжку, нею на землю спускається Святий Миколай, бере на плечі мішок і зникає, щоб опинитися за одним разом у тисячах осель і покласти під подушки сонним дітлахам омріяні подарунки. А ще в цю ніч у хатині на березі Дністра збуваються мрії.

Але до чого тут жінка? А давайте послухаємо її історію.

То було давно, років тридцять тому, недалеко біля Одеси у великому особняку жила досить заможна сім'я: батько-професор університету , мама-домогосподарка та їхня донечка Оксанка. Мала була єдиною, а тому і дуже коханою дитиною. Все, що відбувалося у домі, вертілося навколо дівчинки, батьки намагалися виконати кожну її забаганку. Часто мама з дочкою прогулювалася берегом моря. Дівчинка любила дивитися на гладкі пишні хвилі, що масно котилися до берега, полюбляла кидати у воду круглі плескаті камінці, любувалася великими розумними альбатросами та збирала різнобарвні мушлі. Потім подовгу сиділа на піску і будувала красиві замки з глибокими ровами, гостроверхим шпилями та шикарними балконами. У Оксанки була мрія: пожити трохи у справжньому замку. Тато обіцяв, що на літніх канікулах, коли у нього буде відпустка, вони зможуть поїхати і подивиться на старовинні замки в Закарпатті, проте минуло вже два роки, а вони ніяк не могли вибратися в дорогу. Завжди щось ставало на заваді. А Оксанка не переставала мріяти. Вдома у неї був великий альбом, де вона мало не щоднини малювала омріяні палаци, благородних принців та красивих принцес. 

І от нарешті одного дня у грудні батько прийшов додому з роботи дуже веселий. Він високо підняв Оксанку над головою і закружляв її по кімнаті.

- Через два дні велике свято - День святого Миколая. Ти була чемною дівчинкою, тому окрім подарунків заслужила ще дещо: завтра ми їдемо на Закарпаття дивитися замки.

Оксанка радісно заплескала у долоні. Ах, як це добре, скоро вона бачитиме загадкові стародавні будівлі, які так віддавно пробуджували в ній дивну цікавість.

Завтра наступило швидко. От тільки що Оксанка солодко заснула в своєму ліжечку, а вже через хвилину мама будила її, торкаючись плеча.

- Пора вставати, соню, а то спізнимося на автобус.

Дівчинка швидко підскочила на ліжку ( хоч до цього часу добудитися її було трохи важкувато) і побігла на кухню снідати.

Вже десь за годину вся сім'я стояла на зупинці і чекала автобус, а ще за пів він віз Оксанку на зустріч із казкою.

Але не все сталося так, як гадали собі батьки. По дорозі автобус раптом ні з того, ні з сього голосно захарчав, почав різко, як старий дід, чхати і небавом зупинився. Сивий шофер пошкріб п'ятірнею за вухом, щось незадоволено промимрив собі у вуса і вийшов з салону.

За вікном повалив густий, лапатий сніг. Через деякий час стало зрозуміло, що автобус не зрушить з місця, хіба що аж після ремонту. А ніч ловила за очі

- От халепа!- уже напевно всоте повторював тато-професор,- Що ж нам тепер робити. 

Рішення прийшло несподівано. З села, недалеко біля автотраси, прислали додатковий автобус, і всі, хто був у салоні, загрузилися в нього і поїхали до того ж таки села на нічліг.

Людей розмістили у місцевих жителів з тим, що завтра о шостій їх має підібрати інший автобус, який прямує до Ужгорода.

Оксанка і її батьки потрапили на нічліг до немолодих, проте дуже приємних, дідуся і бабусі. Вони виявилися напрочуд гостинними. Бабуся швиденько накрила на стіл, і, повечерявши, сім'я лягла спати у просторій, хоч дуже старомодній кімнаті. Дівчинка швидко заснула. А вночі...

А вночі сталося щось неймовірне...

- Оксанко, - хтось тихенько пошкріб у шибку,- Треба вставати.

Знехотя дівчинка розплющила очі, бо подумала, що то її будить мама, напевно, вже час збиратися. Але, як виявилося, то була не мама. Батьки мирно спали на ліжку, на стіні тихенько гомонів старий годинник. У білому сяйві сніжної ночі він показував пів на першу .

- Ого,- дівчинка протерла руками очі.

Було трохи лячно. Хто ж то міг її покликати.

- Оксанко, не лякайся,- почувся тихий і зовсім не страшний голос десь за вікном.- Ти повинна була сьогодні сюди потрапити, бо інакше по дорозі могло трапитися щось лихе. Це добре, що автобус зламався. Ти мусиш щось побачити.

Страх пропав, залишилася лише жагуча цікавість.

Оксанка швиденько накинула на плечі курточку і вийшла з кімнати до коридору. Тут було темно і холодно, тому дівчинка ледве знайшла свої чобітки. Навпомацки взувшись, мала відчинила двері. 

Надворі була справжня казка: сніг, який ще звечора густо вкривав усе довкола м'яким, білим покривалом, перестав падати і тепер щедро виблискував у блідих місячних променях, за щоки злегка пощипував морозець. Ліс, що височів неподалік, нагадував казкового чорного велетня. Оксанка в нерішучості завмерла на порозі. Раптом дівчинка побачила прозору білу тінь з двома крилами. 

- Я твій Ангел,- почувся приємний голос.- Ти повинна знати, що це я зіпсував автобус. Якщо б він продовжував їхати, то за півгодини через сильний снігопад ви всі потрапили б в аварію. Я знаю, що ти мрієш побачити справжні замки. А чи ти пам'ятаєш, що сьогоднішня ніч - чарівна. Бо це ніч напередодні великого свята - Дня святого Миколая. Сьогодні святий дарує усім чемним діткам казку. А ти хочеш казки?

- Так,-тихо відповіла дівчинка.

- Ну що ж, тоді ходи за мною,- і Ангел поманив Оксанку за собою.

Велетень-ліс відкрив перед ними свої обійми. Дівчинка без страху ішла за білою тінню. І хоч землю вкривав густий сніг, іти було напрочуд легко. 

Зовсім скоро вона побачила маленький білий будиночок. У віконцях горіло яскраве світло, а двері самі гостинно розкрилися перед Оксанкою і її провідником. 

На порозі стояв високий чоловік з довгою сивою бородою, він лагідно усміхався дівчинці.

- Гарної ночі, Оксанко. Я - святий Миколай. Подякуй сьогодні своєму Ангелу, бо це він вберіг тебе і твою сім'ю від небезпеки і попросив мене показати тобі казку, те, про що ти мріяла. Так, завтра ви приїдете в Ужгород, ти побачиш красиві замки, але те, що відбувалося у них за давніх часів буде сховане від тебе. Про цю мою хатинку не знає ніхто із людей. Вона схована на березі Дністра у густому лісі. Тут збуваються мрії, проте жоден із людей не зможе самотужки знайти до неї дорогу, бо тільки Ангели можуть сюди привести. Але що це я. Ти готова побувати у справжньому палаці?

Оксанка ствердно кивнула головою. Вона готова, вона ой як готова. 

Святий Миколай взяв її руку у свої. Усе завертілося і змішалося перед очима. Враз звідкілясь заблимало тисячі вогників, і дівчинка зрозуміла, що вона уже не у маленькій хатинці посеред лісу, а у великій просторій залі, освіченій безліччю свічок. Скрізь розставлені вишукані канделябри , усе навкруг мерехтіло яскравими блискітками, на великих вікнах висіли важкі, пишні портьєри, на великому балконі грав оркестр. Починався бал. Бал у справжньому старовинному палаці. Залунав полонез. Одягнуті у пишні сукні дами і поважні кавалери урочисто кланялися один одному. А потім полилася мелодія вальсу. Мов яскраві метелики запурхали по паркету красиві пари... Ах, яка навколо краса...

- Оксанко, вставай, скоро приїде автобус.

Мамин голос витягнув дівчинку з яскравої феєрії кольорів і повернув у невеличку кімнатку.- От тут до тебе прийшов святий Миколай і приніс тобі подарунки.

Оксанка з задоволенням розглядала велику красиву ляльку і щасливо усміхалася. Вона не розкаже батькам ані про святого Миколая, ані про Ангела, ні про красиве дійство, яке вона побачила у старовинному палаці.

Вони щасливо доїхали до Ужгорода, побували на цікавих екскурсіях і повернулися додому. Більше ніяких пригод по дорозі з ними не трапилося.

Оксанка виросла, зараз це Оксана Василівна, заміжня жінка, директор центру волонтерів, які допомагають хворим діткам здійснити їхні мрії. У неї двоє щасливих дітей. Але попри те, що Оксані Василівні вже 36 років, вона твердо знає, що в ніч на свято святого Миколая у маленьку білу хатинку на березі Дністра посеред лісу по місячній доріжці на землю спускається добрий чарівник, який несе радість усім дітям. Проте дорогу до хатинки знають лише ангели.

 Казка для малят ввечері, це саме те. Чому зараз про Святого Миколая? - запитаєте Ви. А все тому, що Святий Миколай впродовж року збирає інформацію про слухняних і чемних діток, щоб коли прийде Його свято, Він мав у своєму записничку імена тих діток, кому дістануться чарівні, довгоочікувані і омріяні подарунки. Тому, дорогі дітки, намагайтеся вести себе так, щоб вгодити Святому, щоб Він не забув саме про вас.

Посмотреть статистику

Охват публикации: 121

16Віра Косович, Света Света и ещё 14